Шакал уже на Вінниччині: у гості чи на «ПМЖ»?

Глобальне потепління вважають ймовірною причиною розширення ареалу проживання шакала в Україні
Навіть із самої назви цього хижака - шакал звичайний або азійський – випливає, що звір він нетутешній. Проте останніми роками цей вид родини псових активно переселяється на північ. Зараз шакал поширений на більшій частині країн Східної Європи, до Естонії включно. У 2018 році шакала звичайного було внесено до офіційного списку ссавців Білорусі. В Україні його зустрічають на півдні – Миколаївська, Одеська, Херсонська області. Проте нещодавно вперше підтверджено його перебування і на Вінниччині, на території Тульчинського та Могилів-Подільського районів. 
У Тульчинському районі уже відомо два випадки добування шакала. Минулого року наприкінці літа до мисливствознавця ДП «Тульчинське ЛМГ» Олександра Німого зателефонували перехожі і засвідчили, що побачили неподалік Тульчина вовка, що забіг до лісу. На вказане місце одразу виїхала бригада у складі єгерів та державної лісової охорони, яка загонним методом добула ймовірного «вовка». Проте досвідчений мисливствознавець одразу зрозумів, що не з тим звіром вони мали справу. Зразки відправлено на експертизу у ветеринарну лабораторію Тульчина, а фото – науковцям. Вони й підтвердили здогадки мисливців.
- Зовнішні ознаки шакала дуже характерні. Ці хижаки невеликі або середні за розміром, хвіст довжиною до 30 см, хутро на спині строкате, чорно-сіре, а голова, вуха, кінцівки – рудого кольору. Сплутати їх з вовком неможливо людині, яка добре знає, як вовк виглядає, - розповідає Олександр Німий.
Вдруге у Тульчинському районі добули шакала працівники єгерської служби районної організації УТМР зовсім нещодавно, 25 січня 2020 року, під час проведення санітарного рейду із регулювання чисельності хижаків та шкідливих тварин. До речі, зустріли мисливці шакала в зарослях очерету, у їхньому природному сховку.
А могилів-подільські лісівники отримали підтвердження перебування шакала на Вінниччині ще у 2018 році. Вперше запримітили цього хижака на межі Могилів-Подільського та Мурованокуриловецького районів області. Двох шакалів (у різний час) добули мисливці, які полювали на пушного звіра. Ще одного – уже у серпні минулого року під час спільного рейду бригади у складі єгерської служби УТМР, державної лісової охорони ДП «Могилів-Подільський лісгосп».
Як потрапили хижаки на Вінниччину з Півдня України, можна лише здогадуватися. Адже це поодинокі особини. Оскільки їх зафіксували у двох віддалених один від одного районах, то фахівці стверджують, що існує два шляхи їхнього пересування: дельтами річок Південний Буг і Дністер.
- Шакали добираються до нашої області з півдня по цих річках, переховуються у заростях очеретів, у плавнях, прибережній смузі річок. Це характерні для їхнього виду біотопи. Цих хижаків зараз не стримують кліматичні бар’єри, наші зими стали малосніжними,  м’якшими, а шакали не адаптовані до глибокого снігу, у них короткі лапи. Тому й, можливо, вони сюди мігрують у пошуках поживи. Це вперше за практику моєї роботи ми зафіксували шакалів на Вінниччині, - розповідає начальник сектору мисливського господарства Вінницького ОУЛМГ В.А. Мельник.
Фахівці запевняють, що особливо хвилюватись не потрібно, вони не шкідливіші за вовків чи лисиць і для людини не становлять загрози. Це невеликий звір, дещо крупніший за лисицю або менший за вовка – у середньому має вагу12-14 кілограмів.
Проте існуючі стереотипні асоціації, пов’язані із шакалом, не викликають позитивних емоцій. Підступність, ницість, зажерливість. Усі ці риси пов’язані із поведінкою у природі, адже шакал - хижак всеїдний. Споживає фрукти, комах, плазунів, птахів та їхні яйця, гризунів, зайців, малих копитних, а ще не гребує падаллю, нападає на ослаблених крупніших хижаків. На півдні країни, де шакалів уже доволі багато, хижаки часто виїдають цілі кладки фазанячих яєць.
Тож, як бачимо, наша природа змінюється. Всихають цілі лісові масиви, лісівники вводять інтродуковані більш посухостійкі лісові породи дерев. З’являються і нові представники фауни на Вінниччині. Когось «заселяють» у вольєри для напіввільного утримання мисливських тварин (ланей, муфлонів), а хтось – сам мігрує у подільські ліси.